14 березня

День українського добровольця

Майдан...війна...Все почалося якось паралельно...

В принципі, рішення було прийнято досить давно

Я помаленьку готувався, сам купував якусь форму...

морально я був готовий до поїздки на схід.

І я дуже щасливий, що побував там... там є патріоти,

там є справжні люди... Там є Україна, яку я хотів бачити

Я скажу одну фразу, хай це буде пафосно, але я не боюся цих слів.

Люди, які там — це реально цвіт нації. Ці люди будуть здатні дуже

скоро змінити країну. Це люди ерудовані, вони стоять високо інтелектуально,

люди різних професій, національностей..

Василь Сліпак, доброволець, оперний співак, загинув у бою поблизу Луганського у 2016 році

Не заради орденів, а за покликом сердець взялися у 2014 році за зброю тисячі українців, коли над Україною нависла смертельна загроза. Вони стоять на смерть заради перемоги сьогодні… Разом ми нездоланна сила.

День установлений 17 січня 2017 року Верховною Радою України для вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості.

Навіть побіжний історичний екскурс свідчить, що феномен добровольства здавна притаманний українцям.

Одним із перших прикладів добровольства можна назвати Запорозьку Січ – воєнізовану структуру з добровольчих батальйонів, які століттями боронили Україну. Інший яскравий приклад, але вже з нової історії України – легіон Українських Січових Стрільців, що теж формувався виключно на добровольчих засадах. Події Першої світової війни, протистояння Австро-Угорщини Росії українці вирішили використати задля втілення заповітної мрії про незалежність України.

До лав УСС записалося майже 20 тисяч добровольців, але згодом австрійська влада дозволила лише 2500 воякам прийняти присягу й утворити легіон УСС. Варто зауважити, що тоді, в 1914 році, так само як і в 2014, українські добровольці нічого не мали: вони були найгірше озброєні, взуті й одягнені. Але, попри це, зажили слави як найвідважніші вояки.

«З нами йшли в наступ українські добровольці. Це, мабуть, найкращий відділ із усієї Австро-Угорської армії», – йшлося в німецькому повідомленні з фронту до командування Південної Армії. Півтора роки знадобилося стрільцям та австрійському командуванню щоб офіційно оформити українських добровольців як окрему бойову одиницю – полк УСС. Саме тоді на західноукраїнських землях розпочався і потужний волонтерський рух – по суті, місцеве населення одягало й годувало українських добровольців, надсилало на фронт так звані «любистки» – спеціальні посилки-пакунки.

Потім було полум’я Другої світової – і знову добровольці першими стали на захист вітчизни. 

Датою, яку обрали для початку відрахування історії добровольчого руху, стало 14 березня 2014 року. Тоді перші 500 бійців Самооборони Майдану прибули на полігон Нацгвардії у Нових Петрівцях на Київщині. З них було сформовано перший добровольчий батальйон, на базі якого потім виник Перший батальйон оперативного призначення НГУ ім. Кульчицького.

Добровольчі батальйони до початку повномасштабної війни провели більш ніж 600 спецоперацій;

-   Було сформовано 4 добробати:

-   Батальйони територіальної оборони;

-   Резервні батальйони НГУ;

-   Батальйони спеціального призначення;

-   ДУК «Правий сектор».

Навесні 2014 року була зафіксована рекордна явка у військкомати країни. Люди приходили самі, не чекаючи на отримання повістки. Інші – чоловіки й жінки, самоорганізувалися в батальйони й вирушили на Схід. Саме завдяки добровольцям – їхній мужності, відданості національним інтересам і щирому патріотизму вдалося зупинити російського агресора, дати змогу мобілізувати сили в тилу й озброїти армію. Українські добровольці стали гордістю українського народу та водночас головним болем кремлівських посіпак.

 Наразі добровольці беруть активну участь у нинішній російсько-українській війні, захищають країну від визволителів, «руського мира» і здобувають перемогу кров’ю і потом. Серед таких добровольців наш колишній випускник — Білько Дмитрій , який закінчив технікум у 1994 році, згодом отримав вищу освіту і працював у міському та обласному художньому музеї , мав дуже мирну освіту - культуролог і ніякого військового досвіду. Але, коли почалась військова агресія росії проти України один із перших ввійшов до складу 109 бригади ТРО Краматорського району. Завдяки таким людям, справжнім патріотам , яки цінують свободу і незалежність України більше ніж своє життя, ворогам нас ніколи не зламати . Завдяки власній мужності, патріотизму, відданості національним інтересам, а також невичерпній любові до Батьківщини українські добровольці стали гордістю свого народу. День українського добровольця повинен стати однією з основ, на якій зростатимуть і гартуватимуться нові покоління вільних українців.

Шевченко мобілізує. Святкуймо разом!

До свого дня народження Тарас Григорович залишив нам кілька послань. Вони повинні зігріти наші серця та надихнути на ще лютішу боротьбу в складні воєнні часи.

Послання студентам
Учися, серденько, колись
З нас будуть люде….

Якби Шевченко був нашим сучасником, то міг би продавати курси із селф-мейду. Бо можливостей у нього фактично не було, тому Тарас навчався багато чому самостійно. Спершу вчився малювати ікони та олійні картини, постійно шукаючи собі наставників. Потім вирішив навчатися гравюри. Кобзар позаздрив би нашій можливості щось погуглити, адже йому доводилось знаходити освічених людей та розпитувати все важливе у них.

Послання українським переселенцям
Сини мої! Орли мої!
Летіть в Україну,-
Хоч і лихо зустрінеться,
Так не на чужині…

Більше, ніж вимушені переселенці, за Україною тужив хіба Шевченко. І хоч у ті часи поет не міг отримати довідку про викуп із кріпацтва через «Дію», але його серце залишалося з батьківщиною під час кожного заслання. Для Шевченка дім та рідне село були сакральним місцем щастя і спокою. Тому так багато його творів просякнуті болючим смутком за рідним краєм.

Послання воїнам
От тому в лихі години
Ми затяті і вперті,
Бо для вільної людини
Рабство гірше смерті…

Підозрюємо, що з його харизмою та прагненням волі, Шевченко б «запалював» ще в часи Революції Гідності. І точно б підтримував мудрим словом наших воїнів з першого дня війни. Для Кобзаря борці за свободу України — святі люди. Здається, це саме про воїнів ЗСУ написав поет: «Огонь запеклих не пече.» Якби Шевченко жив сьогодні, ми впевнені, він був би на передовій. І у запеклих боях не було б часу для журби, лише радість за кожен звільнений лан широкополий.

Послання викладачам
Моя ти доле молодая,
Не покидай мене. Вночі,
І вдень, і ввечері, і рано
Витай зо мною і учи,
Учи неможними устами
Сказати правду…

Шевченко завжди прагнув розвитку української культури та національної ідентичності. Він вважав, що наш народ та наше слово мають окремий шлях. Кобзар був сміливим у своїх переконаннях та діях. За участь у Кирило-Мефодіївському братстві та підтримку української національної ідеї він отримав 10 років каторжних робіт. Тож поет як ніхто інший міг би поспівчувати українським вчителям, які пройшли «фільтрації» та «підвали», бо відмовлялись навчати за російською програмою.

Послання оккупантам
Ох, якби те сталось,
Щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали,
Де ви поросли…

Кобзар завжди негативно ставився до російської імперії та не боявся критикувати її царів у своїх творах. Поет гостро засуджував гноблення українців і не добирав слів, говорячи про недоброзичливців, що прийшли на нашу землю. Тож «насипав» окупантам на 200 років уперед. Та й, звісно, навчив чорнобривих, з ким не варто кохатися.

І мертвим, і живим…
І на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі…

Гріх не вірити словам українського пророка. Якщо будемо боротися, вчитися, любити Україну не тільки коли «время люте», а й щодня, то не буде на нашій землі жодного врага. А лише люди. З послання слів не викинеш.

Шевченко... Наш Шевченко…В одній людині змогли поєднатися поет, прозаїк, перекладач, публіцист, майстер офорта і графіки, живописець, ілюстратор, маляр, фотограф, мандрівник, винахідник, археолог, філософ, історик, актор, співак, режисер, драматург, театральний критик…
Шевченко має багато імен – від патетичного Кобзаря до дружнього Ше, він постійно присутній у нашому повсякденні (від шкільних підручників до трендових відео в TikTok, від пафосних пам’ятників до графіті на революційних барикадах). Він домінує в нашому культурному просторі.

Тож що спонукає нас читати Шевченка? Може, бажання зрозуміти, чому його твори, написані майже півтора століття тому, і досі мають такий потужний вплив: надихають і обпікають?
Щоб відповісти на це питання, студенти ВСП «Дружківський фаховий коледж Донбаської державної машинобудівної академії» із завзяттям приєдналися до святкування шевченківських днів.
На виховних годинах було проведено цікаві вікторини та читання поезій Кобзаря, студенти першого курсу створили яскраві презентації, з яких постать Шевченка постала в усьому багатоманітті. Було досліджено його діяльність не лише як поета та художника (про це усі вже знають))), а й філософа, історика, драматурга і, навіть, мандрівника.

А найсміливіші взяли участь у ІІІ Відкритому онлайн-фестивалі до дня народження Т.Г.Щевченка «Шевченко в колі сучасної молоді». 

24 лютого виповнюється 365 днів від початку злочинного повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Цей напад став кульмінацією загарбницької війни, яку Москва розпочала проти України 9 років тому з окупації Криму у 2014 році.

Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну остаточно зірвало маску з агресивного путінського режиму, що 9 років прикидався «миротворцем» та «третьою стороною» у війні на сході України, поширюючи на весь світ дезінформацію, брехню про «Донецьку та Луганську народні республіки», які насправді є підконтрольними Москві окупаційними режимами в Донецькій та Луганській областях України. Путін намагався переконати світ, буцімто в Україні триває «громадянська війна». За рік, що минув від повномасштабного вторгнення, Український народ продемонстрував світові приклади мужності, стійкості, сміливості, кмітливості та єдності перед жорстоким ворогом, що чисельно переважає.

Метою російської агресії є не просто загарбання територій, а знищення нашої національної ідентичності, геноцид українського народу. Російська держава й ідеологія рашизму, яку сповідує російський політикум, офіційно заперечують існування українців як окремої нації, а ті, хто не погоджуються з цим, підлягають фізичному знищенню. На тимчасово окупованих українських територіях росіяни повторюють найгірші практики нацизму – масові розстріли, депортації, знущання з цивільного населення, умисне плюндрування та розкрадання приватної власності та цінностей. Різанина в Бучі, Ізюмі, масове знищення людей у Маріуполі стали наочним проявом геноцидної політики Москви. Звірства, воєнні злочини, зґвалтування, вчинені російськими загарбниками в Україні, шокували світ. Ми вдячні союзникам за потужну військову, політичну, економічну, фінансову та гуманітарну підтримку. Втім, для остаточної перемоги Україна потребує ще консолідованішої допомоги, передусім – у військовій сфері.

Українці вистояли й довели свою спроможність перемагати російську військову агресію. У лютому 2022 року чимало політиків на Заході були переконані, що ми не вистоїмо проти цієї навали. Але за рік великої війни Збройні сили України захистили Київ, вигнали окупантів з півночі України, провели успішні Харківську та Херсонську наступальні операції.
Сьогодні Україна ефективно стримує російську збройну агресію завдяки зусиллям на військовому, дипломатичному, інформаційному фронтах, а також потужній міжнародній допомозі. Ми боротимемося, доки не звільнимо від окупанта останній сантиметр української землі. Тож наше суспільство має й надалі залишатися консолідованим для перемоги над агресором і розбудови демократичної правової держави в сім’ї європейських народів.
Від 2014 року Україна бореться за суверенітет і соборність. Російський агресор тимчасово окупував окремі українські землі. Але всі вони обов’язково будуть звільнені. 

Україна переможе ворога й відновить територіальну цілісність. Вистояли – переможемо!

За інформаційними матеріалами Українського інституту національної пам’яті

20 лютого Україна шанує всіх полеглих за свободу, честь, гідність та незалежність нашої країні. Це день пам’яті загиблих Героїв Небесної сотні.
Революція Гідності стала ключовим моментом українського державотворення та виразником національної ідеї свободи. Вільна європейська Україна - таку мету відстоювали українці під час революції. І за цю мету віддали своє життя Герої Небесної Сотні.
московія ніколи не сприймала Україну як незалежну, самодостатню державу і протягом століть намагалася не тільки привласнити собі її історичне минуле, а навіть знищити національну свідомість. Саме “Революція гідності”зруйнувала плани кремля і путін віддав наказ перейти до плану «Б» - силового підкорення України. Тоді у березні 2014-го сталася окупація Криму і початок російсько-української війни на сході. У лютому 2022 року він вирішив захопити всю Україну.
Багато колишніх студентів коледжу зараз боронять нашу рідну землю. На жаль війна забрала назавжди 4-х з них. Молоді, сильні,мужні, вірні своєї країні - вони назавжди залишаться у наших серцях.
Цього дня 2014 року на Майдані Незалежності попрощалися із Героями Небесної Сотні. Сьогодні 20 лютого 2022 року вшануємо пам’ять й інших Героїв, які боролися за нашу свободу. Вшануймо разом усіх відважних і сильних духом захисників, які пожертвували собою задля вільної України.
Усі навчальні заняття у коледжі розпочались із вшанування пам’яті полеглих за незалежність України і наших загиблих студентів.
Україна жива і б'ється вже цілий рік за право бути європейською незалежною державою. Битва продовжується, але дуже високою ціною - життям мирних громадян і наших мужніх військових.

Сьогодні склоним голови за всіх полеглих за свободу, волю і гідність нашої країни.

Тихонов Андрій	Алтиченко Андрій	Єгоров Володимир	Великий Олександр

На тлі російсько -української війни 2014-2023 роках у різних країнах світу зростає інтерес до історії нашої давньої, великої держави. І навіть у далекій Японії з'являється питання: чому народ , яких росія називає своїми братами з єдиним слов'янським корінням вже не один рік борється із сусідами за право своєї ідентичності і незалежності, бажання жити у суверенній, європейській країні, яка не має відношення до російської імперської концепції “єдиного народу”.

Нещодавно викладач історії коледжу Качур Володимир Васильович зустрівся із журналістом однієї з провідних телекомпаній Японії, яка вирішила створити передачу про історію України, тележурналістом Тетсуро. На його прохання Володимир Васильович прокоментував журналісту сучасну концепцію історії України.
Україна та Росія розвивалися за різних історичних умов, мали впливи різних цивілізацій. Це визначило суттєві культурні, політичні, світоглядні відмінності, а також окремі мови, зокрема українську і російську.
Україна – країна демократичних традицій. Після монгольської навали у 13 столітті історичні долі територій сучасних України та Росії остаточно розійшлися. Українські терени продовжували розвиватися у європейському контексті. Демократія, самоврядування та європейське право, релігійна терпимість, пошанування приватної власності. Це визначило політичну культуру мешканців. Більшість цих ознак зберігалися в козацькій державі – Гетьманщині. Північно-східні землі колишньої Русі увійшли до складу монгольської Золотої Орди. На формування політичної культури Московського князівства мали визначальний вплив ординські порядки і традиції з возвеличенням правителя і повною йому покорою, абсолютним домінуванням держави, відсутністю приватної власності на землю й общинними порядками.
Російською пропагандою були сформовані чіткі шаблони для розгляду історії України. Передусім, вона мала бути придатком російської історії. Історичні події в Україні мали дублювати російські процеси. При цьому бути менш масштабними, другорядними. Але ця пропаганда не мала нічого спільного з реальністю.
Міфи про «братні народи» чи «єдиний народ» – абсолютно штучні,це хворий витвір російської імперської концепції різних періодів від катерини другої до путіна. Це спроба насильно прив'язати українську історію до російської та заперечити право українців на власний історичний вибір.
Японський журналіст також з цікавістю вислухав розповідь Володимира Васильовича про козацьку історію Дружківки і Донеччини, про нашого видатного земляка Олексу Тихого, про сучасних захисників України з Дружківки і Донеччини.