Як "москалі" до "бандерівців" їздили -3
Світлана Крьока
Потяг «Київ-Костянтинівка» мчить на схід. Мирно постукують колеса, а за вікном змінюються міста і села нашої країни. На сусідніх полицях посапують мої вихованці, а мені чомусь не спиться. Майже тиждень ми подорожували Україною і трішки скучили за рідною домівкою. В голові крутяться слова пісні групи «Земляне»: «Хорошо, что есть на свете это счастье — путь домой». На небі з’являється рожеве сяйво, бо скоро світанок. І через деякий час наше розжарене і життєдайне світило піднімається на горизонті. Час підійматися і нам, бо скоро Слов’янськ.
Починаю збиратися, іду вмиватися і привожу себе до ладу, бо на пероні в Дружківці мене чекає коханий чоловік. Потихеньку піднімаю своїх студентів. На диво, вони швидко підхоплюються і зовсім не бажають снідати. А потяг уже зупинився в Краматорську.
Пенсійні «туристи» з ДНР цікавляться у мене: «А какая это станция?» Звісно відповідаю їм українською. Їх обличчя застигають трошки злим виразом. Шкода цих людей пенсійного віку.
