Facebook

FB

Вхід на сайт

Архів новин

  • 2017 (24)
  • 2016 (40)
  • 2015 (37)
  • 2014 (21)
  • 2013 (38)
  • 2012 (51)
  • 2011 (73)
  •  Album priglahenie2017 20062017

    У житті кожної людини є слова, що викликають теплі та приємні відчуття. Одним з таких слів є слово «канікули». Канікули – це і розваги, і відпочинок, і  нові враження. А що може бути цікавішим, ніж подорож із друзями?

    Саме так вирішили студенти Дружківського технікуму ДДМА разом із невгамовними викладачами – керівниками Клубу мандрівників Білоцерковець Іриною, Гашутою Маргаритою та Боличевою Іриною. Куди поїхати? Чому б не до Києва! Тим більше, зясувалось, що більшість студентів ще не були у столиці.

    І ось вже 36 пар очей захоплено спостерігають у вікно, як потяг переїжджає через один з численних мостів через Дніпро, а на дніпровських кручах з’являються золоті бані Києво-Печерської лаври та Батьківщина-мати.

     

    Знайомство з містом розпочалось з оглядової автобусної екскурсії, під час якої мі встигли оглянути більшість визначних пам’яток центру міста та дізнатись про Київ багато нового та цікавого.

    Точний рік народження Києва досі невідомий і, певно, назавжди залишиться таємницею.Ще за часів СРСР стали вважати точкою відліку 482-й рік. Отже, офіційно місту зараз 1536 років. До речі, Москві у 2016 році виповнилося лише 869 років, а всім відомий засновник Москви Юрій Долгорукий був сином великого київського князя Володимира Мономаха. Цікаво, чому ж тоді Україну за радянських часів називали «молодшим братом» Росії?

    IMG 3993

    Всіх вразив факт, що в 11-му столітті площа Києва в десятки разів перевищувала розміри провідних європейських міст. Наприклад, тоді він міг вмістити 10 Парижів та 50 Лондонів!!! А сьогодні входить до шістки найбільш населених мегаполісів в Європі. При цьому Київ вважається у Європі найбільш зеленим. На кожного мешканця умовно припадає близько 20 кв. м зелених насаджень. Недарма неофіційним гербом Києва є каштан.

    Мабуть, мало хто знає, що головна вулиця столиці Хрещатик є найкоротшою серед вулиць європейських столиць, і, в той же час, - найширшою: всього 1300 м у довжину та 75 м завширшки.

    IMG 3997

    Ще один рекорд – одна з найглибших у світі станцій метро – станція «Арсенальна». А станція метро «Золоті ворота» - в десятці найкрасивіших у світі. А Батьківщина – мати, яку видно було ще на під’їзді до столиці, у п’ятірці найвищих скульптур світу.

    Кумедною видалась усім історія відомого київського бренда – торта. Виявляється, цей кулінарний шедевр з’явився у результаті помилки кондитерів.У 1956 році напередодні свята всі поспішали додому. Кондитери забули прибрати до холодильних камер величезні ємкості з яєчним білком. Зранку, щоб ніхто з керівництва не дізнався про це, цю масу вирішили збити, додати горіхи і випікли торти. Робітники з жахом чекали покарання, а отримали всесоюзне визнання. Раніше торт у вільному продажу майже не з’являвся, придбати його можна було тільки через «потрібних» людей.

    IMG 4000

    Все це ми слухали, водночас спостерігаючи за чудовими краєвидами київських вулиць, парків та площ. Пішки  пройшлись легендарним Андріївським узвозом, який називають ще машиною часу, бо ти за мить переносишся в історію 19 століття. Стверджують, що верхня частина узвозу виникла ще за часів Київської Русі на шляху, що зв’язував Старий Київ із Подолом – найстарішою частиною Києва. Зараз узвіз відіграє роль мистецької галереї під відкритим небом. Тут можна подивитись і придбати картини, національний одяг та різноманітні зразки прикладного мистецтва. Не придбати тут сувенір на згадку – просто злочин. Андріївський узвіз відомий ще будинком №13, де жив у свій час письменник Михайло Булгаков. Місце це зараз вважається містичним, і найпопулярніші екскурсії узвозом – нічні.

    Під час прогулянки  відвідали ми також Михайлівський собор, побачили Софію Київську. Моторошні відчуття викликав у студентів Меморіал жертвам голодомору. Хтось із хлопців, побачивши скульптуру маленької дівчинки із колосками в руках, запитав: «Чому вона ТАК дивиться?!». З очей дівчини виглядала гірка історія нашої країни 1933 року…

    Але найбільше всі хотіли побачити Майдан. Місце, яке у 2013 році стало не просто головною площею Києва, а центром, де вершиться новітня історія країни. До бруківки, яка ще де-не-де зберігає сліди пожежі, деякі торкалися руками. Мовчки постояли біля табличок з іменами загиблих. Хіба слова тут потрібні?

    На жаль, не змогли ми побачити одне з чудес Києва – Будинок з химерами. Ну не пощастило йому опинитись поруч з Адміністрацією Президента. Вільний раніше прохід вулицею Банковою закритий для киян та туристів вже два роки, майже одразу після подій на Майдані. Коли мені минулого року не дозволили пройти до будинку, я, не витримавши, кинула в обличчя «стражам порядку»: «Невже влада стала так боятись людей, що навіть вільний колись доступ до Адміністрації Президента перекрила? Невже за це гинули люди?!» Тиша у відповідь. Довелось студентам показувати фото цього дива в Інтернеті. Якось так, все для людей. Хотіли ми ще побувати у Міжгір’ї -  славнозвісній резиденції Януковича, яку після революції відкрили для відвідування. Але…ненадовго. Зараз відвідування обійдеться близько тисячі гривень. Мабуть, хтось хоче заробляти не менше за колишнього президента.

    Дізналися ми також, що таке Царське село. У школі ми вивчали, що це - музей-заповідник поблизу Санкт-Петербурга, де у ліцеї колись навчався Олександр Пушкін. Виявляється, своє Царське село є й у Києві. В’їзд до нього ми побачили під час екскурсії, і подумали, що це територія Ботанічного саду. А це була всього-на-всього «золота земля» Києва, де за одну сотку просять від 1 мільйона гривень, а проживають там відомі політики, артисти, дипломати. Всі скептично всміхнулись, почувши цю інформацію, але через хвилину щиро реготали, дізнавшись, що забудована ця ділянка на місці Козиного болота. Зв’язок прослідковується, правда?

    Втомлені, але переповнені враженнями та повні ентузіазму, нарешті  дістались хостелу. Жили ми буквально в декількох метрах від однієї з найцікавіших пам’яток Києва - Золотих Воріт. Тому і їздити нікуди не було потреби: роздивлялись ми їх просто з вікна. Будівля, де розташований костел, також старовинна. Знаходиться вона на вулиці Володимирській, що вважається найстарішою у Києві і налічує майже тисячу років. У будинку 42 у 1908 році було засновано Український клуб, що об’єднав видатних діячів української культури. Так що стіни, де ми мешкали, бачили Лесю Українку, Івана Франка, Миколу Лисенко, Марію Заньковецьку, Михайла Коцюбинського. Навіть не віриться!

    Наша подорож, що тривала неповних три дні вмістила ще Пейзажну алею, музей Великої вітчизняної війни, Маріїнський парк, Мистецький арсенал, Європейську площу, Труханів острів, театр і кінотеатр.  І це ще не все! І це все за три дні…

    За відгуками студентів, особливо запам’яталось їм  відвідування театру, хоча заганяти туди довелося ледь не силоміць. Дорослі із завмиранням серця чекали «вироку». Коли почули одноголосне: «Вау!»,  видихнули із полегшенням. Прикро, що не всі наші діти мають можливість відвідувати такі місця. Не треба казати, що не всі бажають. Бажання треба виховувати. Розмова має бути короткою: спочатку спробуй, а потім вже висловлюй свою думку.

    Це ж відбувається і в масштабі країни. Люди, що жодного разу не були на Західній Україні, стверджують, що там живуть «бендери». Мешканці Заходу, які на власні очі не бачили Донбасу, лякають дітей «бандюками з Донецьку». Це наше невігластво і наша біда. Війна на Донбасі підштовхнула українську інтелігенцію до дій, і нас почали «виховувати». Всі знають, скільки останнім часом відомих письменників, поетів і музикантів відвідали Дружківку. Влаштували навіть Потяг національної єдності. А де були всі ці особи протягом 25 років нашої незалежності?! Ми втратили ціле покоління… Але краще пізно, ніж ніколи.

    Нас, викладачів, дуже часто запитують, навіщо нам це все потрібно? Безсонні ночі, велика відповідальність, нерви, витрачений час…

    Але коли бачиш щасливі очі, зацікавлений погляд, вислуховуєш враження підлітка, який далі Бердянська нікуди не виїжджав, і про театр навіть не думав, розумієш: «Все вдалося!»

    Нові друзі, нові емоції, нові думки… І, звичайно, нові подорожі. Клуб мандрівників ДТ ДДМА продовжує свою роботу.

                                                                                                         Маргарита Гашута

    Додати коментар


    Захисний код
    Оновити